Запалюємо пам'яті свічу

День пам'яті жертв голодомору

та політичних репресій.

Щороку в четверту суботу листопада відзначається

День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій.

Загалом, протягом ХХ століття Україна пережила три страшні голоди:

1921-1923рр.,1932-1933рр.,1946-1947рр.

Найбільш масовим був другий голод.

За оцінками істориків, тоді загинуло майже 10 млн. людей.

Це складало близько половини населення східної та центральної України.

У травні 2003 року відбулося спеціальне засідання Верховної Ради України, 

на якому було визнано голодомор 1932-1933 років 

актом геноциду українського народу.

10 листопада вперше в історії ООН голодомор 1932-1933 років

 було визнано трагедією України

 та інших держав колишнього Радянського Союзу.

Парламенти багатьох країн прийняли резолюції та декларації,

у яких голодомор в Україні визнано геноцидом

і засуджено політику, що призвела до загибелі

мільйонів людей у мирний час.

Вшановуючи День пам'яті жертв голодомору  

в читальній залі Копичинецької міської бібліотеки для дітей

організовано відкриту поличку - пам'ять:

"Горить свіча через роки, через століття,

Як пам'ять про минуле лихоліття"

"Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої вимели зерно дотла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв.

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляху.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору!

Дмитро Білоус.

Шановні краяни, запаліть свічку в своєму вікні у суботу,

 як згадку про померлих від голоду українців,

як пам'ять, яка нікуди не зникає,

як нагадування про те, що більше ніколи не має повторитися.